Поряд з театром Національна сцена це найбільший театральний заклад країни.
Театр був відкритий у спеціально для нього збудованому будинку на вулиці Карла-Юхана [1]. Автор проекту будівлі театру архітектор Хенрік Булл (норв. Henrik Bull). У 1983 році будівлю театру було визнано об'єктом культурної спадщини.
У день відкрито 1 вересня грали комедію Людвіга Хольберга, на другий день була драма Генріка Ібсена «Ворог народу», на третій день драма Б'єрнсона «Сігурд Хрестоносець». Протягом цих трьох вечорів були присутні Бйорнсон та Ібсен, а в перший день в театрі також був і король Швеції і Норвегії Оскар II.
Театр був заснований за приватною ініціативою і спершу існував виключно на приватні кошти. Вже в 1906 році, через рік після того, як Норвегія отримала незалежність від Швеції, театр переживає економічну кризу.
На сцені театру ставилися видатні твори зарубіжних і національних драматургів: «Варавва» Нурдаля Гріга (1927), «Наша честь, наше могутність» Нурдаля Грига (1935), «Професор Мамлок» Вольфа (1935), «Кат» Лагерквіста (1935), «Перемога у пітьмі» Лагерквіста (1939), «Мати» Чапека (1940 ), «Господь і його слуги» Х'єлланна (1955).
9 квітня 1940 року Норвегія була окупована нацистською Німеччиною. Під час окупації Норвегії театр використовувався як казарма для розміщення гітлерівських солдатів. Пізніше окупаційна влада змусили поставити кілька вистав німецьких авторів, а також опер Вагнера і оперет німецькою мовою. У травні 1941 року 6 працівників театру потрапили під підозру гестапо і були негайно звільнені з театру. 24 травня було заарештовано вже 13 осіб, їх відпустили лише через два тижні.
9 жовтня 1980 року в будівлі театру відбувся пожежа, яка знищила сцену і сценічне обладнання. Зал театру майже не постраждав, оскільки вчасно вдалося опустити пожежну завісу. Як згодом було встановлено, причиною пожежі стала лампа софіта, яка вибухнула.
Норвезька література — література, створена норвезькою мовою, або написана норвезькими авторами (на букмолі чи новонорвезькоюмовою).
Історія норвезької літератури бере свій відлік з часів язичницької еддичної та скальдичної поезії (IX—X століття). Найдавніші скандинавські літературні пам'ятки «Молодша Едда» та «Старша Едда» в рівній мірі мають відношення до історії норвезької, ісландськоїі данської літератур [1].
Найважливішими пам'ятками дохристиянської норвезької літератури та писемності вважаються рунічнінаписи на камінні. Рунічні камені використовувалися в язичницьких богослужіннях. Відомо більше 1500 таких пам'яток в Норвегії, систематизованих і описаних норвезьким рунологом А. Лістелем [2]. На багатьох з них написи наносилися за годинниковою стрілкою, як, наприклад, на камені, виявленому в 1870 році в Вестфоллі. Але й після запровадження Християнства традиція встановлення рунічних каменів тривала. Гранаволленський рунічний камінь, наприклад, був встановлений на згадку про невідомого сьогодні брата Ауфе. Напис закінчується словами молитви про його душу, поняття, що з'явилося після прийняття християнства. З приходом Християнства біля 1000 року Норвегія налагоджує контакт з іншими європейськими культурами.
У період з XIV до XIX століття в літературі Норвегії намітився так званий темний період. Народжені в Норвегії письменники (наприклад, Людвіґа Гольберґа) внесли свій внесок у літературу Данії та інших суміжних країн. З проявом націоналізму та боротьби за незалежність на початку XIX століття в норвезькій літературі позначився новий період. Драматург Генрік Верґеланн був найбільш значущою фігурою цього етапу, а твори Генріка Ібсена дозволили літературі Норвегії зайняти гідне місце в Західноєвропейської літературі. В XX століття серед найвидатніших представників літератури Норвегії три нобелівських лауреати Кнут Гамсун, Б'єрнстьєрне Б'єрнсон та Сігрід Унсет.
Комментариев нет:
Отправить комментарий